Оподаткування доходiв, отриманих вiд вiдчуження земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення
Оподаткування доходiв фiзичних осiб регулюється Законом України «Про податок з доходiв фiзичних осiб» вiд 22.05.2003 р. № 889-IV (зi змiнами та доповненнями, за текстом – Закон № 889-IV), п. 4.3 ст. 4 якого встановлено перелiк пiльг платникам податку з доходiв фiзичних осiб у виглядi невключення до об`єкта оподаткування окремих видiв доходiв (незалежно вiд розмiру одержаного доходу).
Пiдпунктом 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 цього Закону встановлено, що до складу загального мiсячного або рiчного оподатковуваного доходу платника податку не включається (не пiдлягає вiдображенню в його рiчнiй податковiй декларацiї), зокрема, сума доходу, отриманого внаслiдок вiдчуження земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення, земельних часток (паїв, майнових паїв), безпосередньо отриманих ним у власнiсть у процесi приватизацiї згiдно з нормами земельного законодавства.
Вiдповiдно до п. 3 ст. 22 Земельного кодексу України вiд 25.10.2001 р. № 2768-III (зi змiнами та доповненнями, за текстом – Земельний кодекс) землi сiльськогосподарського призначення передаються у власнiсть i надаються у користування громадянам України для ведення особистого селянського господарства, садiвництва, городництва, сiнокосiння та випасання худоби, ведення товарного сiльськогосподарського виробництва.
При цьому громадяни України можуть мати на правi власностi земельнi дiлянки для ведення особистого селянського господарства (п. 1 ст. 33 Земельного кодексу) та мають право набувати безоплатно у власнiсть земельнi дiлянки для ведення садiвництва (п. 1 ст. 35 цього Кодексу).
Згiдно з п. 1 ст. 25 Земельного кодексу при приватизацiї земель державних i комунальних сiльськогосподарських пiдприємств, установ та органiзацiй земельнi дiлянки передаються працiвникам цих пiдприємств, установ та органiзацiй, працiвникам державних та комунальних закладiв освiти, культури, охорони здоров`я, розташованих на територiї вiдповiдної ради, а також пенсiонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Такi особи мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), видiлену в натурi (на мiсцевостi) (п. 5 вищезазначеної статтi).
Статтею 116 Земельного кодексу, зокрема, передбачено, що громадяни набувають права власностi на земельнi дiлянки iз земель державної або комунальної власностi за рiшенням органiв виконавчої влади або органiв мiсцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами здiйснюється шляхом передачi земельних дiлянок у власнiсть або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних дiлянок у власнiсть громадян провадиться у разi (п. 4 ст. 116 Земельного кодексу):
приватизацiї земельних дiлянок, якi перебувають у користуваннi громадян;
одержання земельних дiлянок внаслiдок приватизацiї державних i комунальних сiльськогосподарських пiдприємств, установ та органiзацiй;
одержання земельних дiлянок iз земель державної й комунальної власностi в межах норм безоплатної приватизацiї, визначених цим Кодексом.
Передача земельних дiлянок безоплатно у власнiсть громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз за кожним видом використання.
Статтею 121 цього Кодексу встановлено норми безоплатної передачi земельних дiлянок громадянам iз земель державної або комунальної власностi, а саме: громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних дiлянок у таких розмiрах:
для ведення фермерського господарства – у розмiрi земельної частки (паю), визначеної для членiв сiльськогосподарських пiдприємств, розташованих на територiї сiльської, селищної, мiської ради, де знаходиться фермерське господарство;
для ведення особистого селянського господарства – не бiльше 2,0 га;
для ведення садiвництва – не бiльше 0,12 га;
Розмiр земельних дiлянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може збiльшуватись у разi отримання в натурi (на мiсцевостi) земельної частки (паю).
Вiдповiдно до п. 1 ст. 125 Земельного кодексу право власностi на земельну дiлянку виникає пiсля одержання її власником документа, що посвiдчує право власностi на земельну дiлянку, та його державної реєстрацiї. Таким документом є державний акт на право власностi на земельну дiлянку (п. 1 ст. 126 цього Кодексу).
Враховуючи наведене, до складу загального мiсячного або рiчного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого внаслiдок вiдчуження земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення, а саме: земельної дiлянки для ведення особистого селянського господарства або земельної дiлянки для садiвництва (з урахуванням норм ст. 121 Земельного кодексу), земельної частки (паю), безпосередньо отриманих ним у власнiсть у процесi приватизацiї, права власностi на якi посвiдчено державними актами, зареєстрованими вiдповiдно до чинного законодавства.
При цьому розбiжностей мiж пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 та ст. 11 Закону № 889-IV не виникає, оскiльки доходи вiд вiдчуження земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) вiдповiдно до цього Закону не є об`єктом оподаткування. Тому дiя ст. 11 на зазначенi доходи не поширюється.
Щодо оподаткування поетапного вiдчуження земельної дiлянки сiльськогосподарського призначення, отриманої в процесi приватизацiї, то вiдповiдно до чинного земельного законодавства об`єктом права власностi є земельна дiлянка – частина земної поверхнi з установленими межами, певним мiсцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згiдно з п. 2 ст. 132 Земельного кодексу угода про перехiд права власностi на земельну дiлянку має мiстити iнформацiю про предмет угоди, тобто про земельну дiлянку з визначенням мiсця розташування, площi, цiльового призначення, складу угiдь, правового режиму тощо. Вiдчуження частини земельної дiлянки потребує визначення її (частини) меж в натурi (на мiсцевостi), пiсля чого зазначена частина набуває ознаки самостiйної земельної дiлянки. Водночас вiдокремлена в такий спосiб земельна дiлянка є складовою частиною земельної дiлянки, набутої у власнiсть у процесi приватизацiї, тому пiльга, передбачена пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV, поширюється на кожну з таких видiлених частин (земельних дiлянок).
Щодо визначення документiв, якi є пiдтвердженням отримання платником податку земельної дiлянки сiльськогосподарського призначення у власнiсть у процесi приватизацiї, то згiдно зi ст. 15 Земельного кодексу вирiшення питань у сферi земельних вiдносин вiдповiдно до закону належить до повноважень Держкомзему України.
При нотарiальному посвiдченнi угод про перехiд права власностi на земельнi дiлянки сiльськогосподарського призначення потрiбно дотримуватися вимог Закону «Про внесення змiн до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сiльськогосподарського призначення до прийняття вiдповiдних законодавчих актiв» вiд 19.12.2006 р. № 490-V.
Цим Законом п. 15 роздiлу десятого Перехiдних положень Земельного кодексу, що встановлював тимчасову заборону (мораторiй) на вiдчуження земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення, викладено в новiй редакцiї:
до 01.01.2008 р. не допускаються, зокрема, купiвля-продаж або вiдчуження земельних дiлянок iншим способом i змiна цiльового призначення (використання) земельних дiлянок, якi перебувають у власностi громадян та юридичних осiб для ведення товарного сiльськогосподарського виробництва, земельних дiлянок, видiлених у натурi (на мiсцевостi) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крiм передачi їх у спадщину, обмiну земельної дiлянки на iншу земельну дiлянку вiдповiдно до закону та вилучення (викупу) земельних дiлянок для суспiльних потреб.
Слiд зазначити, що ст. 130 Земельного кодексу встановлено певнi обмеження щодо покупцiв земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення.
